 Версія для друку
 Написати листа
Бринить в серцях переможна весна
Травневого бузково-пахучого дня прийшла довгоочікувана, вистраждана людським болем та викарбувана золотими літерами в літописі людського героїзму Перемога. Дев'яте травня назавжди залишиться днем, в якому сплелися подвиг і звитяга визволителів, днем, затьмареним втратами і болем, освяченим пам'яттю і шаною народу. Крізь полум'я боїв, страждання і смерть, крізь гіркоту поразок та непоправні втрати йшли наші солдати до Великої Перемоги, захищаючи світ від нацистських окупантів. І ця пам'ятна дата назавжди залишиться в історії нашого народу, як символ героїчного минулого, величі духу і мужності людей, які пройшли вогняними шляхами жорстокої війни.
Традиційно цього дня світова спільнота шанує сивочолих ветеранів, тих, хто приніс на рідну землю свободу та мир. От і цьогоріч урочистості з нагоди Дня пам'яті та примирення і 71-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні зібрали численну криворізьку громаду (серед якої ветерани війни та праці, учасники антитерористичної операції на Сході України, представники громад району та трудових колективів) у Лозуватці біля меморіалу загиблим під час найкровопролитнішої з воєн. Під звуки військового золотоголосого оркестру урочиста колона маршем рушила
до монумента. Народний депутат України Д.Ю. Шпенов, голова райдержадміністрації С.В. Нагайченко, голова районної ради В.В. Яценко,
 визволителі - й колишні, й нинішні, разом з мешканцями району поклали квіти до підніжжя Скорботної Матері, що так і не дочекалася додому свого синочка-соколика...
Щирими та сповненими вдячності і поваги до їх звитяжного подвигу, до виявленого героїзму та мужності були слова, адресовані визволителям від Дмитра Юрійовича Шпенова, Сергія Вікторовича Нагайченка та Віталія Володимировича Яценка. Під оплески присутніх вони привітали ветеранів, учасників АТО та вдів загиблих атовців, вручивши квіти. Ряд бійців анти- терористичної операції отримав нагрудний знак «Учасник АТО», зокрема, старшина запасу Вадим Григорович Кривошея та рядовий запасу Валерій Миколайович Павлючик.
Доземно дякували за подвиг бійцям обох фронтів й голова районної ради ветеранів Г.І. Берегова та Лозуватський сільський голова В.Я. Ареф'єв, схвилювало щирістю звернення представників наступного покоління – родини Калашник.
А тим часом на площі перед монументом розігралося справжнє театралізоване дійство: ось малеча грає в м'яча, закохані кружляють у вальсі, молодик грає на гармошці. Аж раптом. Життя людей обірвав безжальний гул
сирени. Смертоносний вибух - війна.
...Ревіли гармати. Розліталися снаряди і міни. Смертоносні кулі пролітали, неначе чорний смерч. А наші безстрашні солдати йшли на фронт, щоб розтоптати безжального ворога і захистити людство..
Відчуття на площі перед стишеною криворізькою громадою підсилювали зачитані фронтові листи, кожен з яких – сповідь, кожна душа, що відійшла у вічність – полетілий у вир білий голуб – скільки їх здійнялося того дня у блакитне лозуватське небо!.. Скільки загинуло бійців на фронтах за перемогу…
Дідівські портрети у дитячих руках та журлива пісня «Степом» - сплять навіки солдати тієї війни, і вже не зустрінемо ми їх вдячним словом. Громада завмерла у хвилині мовчання за героями.
Травневий день у сорок п'ятім став крапкою у кровопролитті, приніс Перемогу до українських домівок, повернув визволителів живими додому. А тому яскраве урочисте дійство відлунило святковий переможний настрій - усміхнені дитячі обличчя, квіти у руках та яскраві повітряні кульки у блакитному ясному небі над Лозуваткою – Перемога!
Далі святкування продовжилося за польовою кашею та фронтовими ста грамами, ветерани, спілкуючись, не могли стримати сліз, бійці, що повернулися із зони проведення антитерористичної операції, міцно обіймали своїх старших побратимів по зброї; сквер гудів від радісних голосів, сяяв посмішками, майорів квітами... Адже блиск перемоги, хоч і від сяючих на очах сліз, однак найрадісніший день - день, коли на нашу землю прийшов мир. Нехай же вже найближчим часом Перемога настане й у неоголошеній борні, аби Україна ніколи більше не знала воєн.
Ольга КОЗАРЕНКО.
Версія для друку
Написати листа
|