Версія для друку
Написати листа
Десятого жовтня Надія Тимофіївна Гунзер з Мар’янівки зустріла свій дев’яностий жовтень. Проте не здається вона ні рокам, ні хворобам, бо – оптиміст і життєлюб. Вітали ювілярку та дізнавалися таємниці довголіття голова Криворізької районної ради Віталій Володимирович Яценко, заступник голови районної ради Зоя Гнатівна Загородніх, голова районної організації ветеранів Галина Іванівна Берегова та помічник народного депутата України Дмитра Шпенова Неля Миколаївна Зарайська.
Охайне подвір’я, чистенька і тепленька хата. А ось на порозі і сама ювілярка – 90-річна Надія Тимофіївна: невисокого зросту, схилена під тягарем років і переживань, але – усміхнена, бо прийшли гості. Каже, не треба й подарунків, аби увага. Для самотніх – це головне.
Тисячі сумних і веселих, мирних і не дуже доріг вплелися стрічкою в долю нашої ювілярки. А починалася стежина з рідної Мар’янівки, де проживає і зараз. Народилася жінка в родині, де, окрім неї, було ще шестеро дітей. Коли почалася війна, батька забрали на фронт, і залишилася ненька з діточками сама.
– Важко згадувати той час, ще важче було його пережити, – каже Надія Тимофіївна, котра і нині достеменно пам’ятає кожен день свого життя, кожну годину. – Але відійшло, як в страшному сні. Аж незчулася, як вже 90.
Жінка завжди важко працювала, спочатку в місцевому радгоспі на городній бригаді, а після перенесеної тяжкої хвороби – розсильною була. Проте попри все ще й досі порається по господарству: курочок попорає, їсти приготує та смачних рогаликів для онучат напече.
На запитання, в чому секрет її довголіття, Надія Тимофіївна відповідає:
– Секретів ніяких не знаю, стільки Бог відміряв.
Проте рідні і знайомі кажуть, що секрет довголіття баби Надії в тому, що ніколи нікому не робила зла. Завжди до всіх ставилася з любов’ю і повагою, допомагала, чим могла. І ніколи не скаржилася на долю.
***
– Напевно, більшої трудівниці, як бабуся Люба, немає на нашій вулиці. У свої поважні роки, 10 жовтня їй – 90 років, вона ще молодому дасть фору з сапою в руках. І дуже добра вона жінка, ніколи нікому слова поганого не скаже, – так розповідає про свою свекруху – Любов Григорівну Муху – Валентина Григорівна Каюн.
– Наша мама – велика трудівниця, – підтверджує і дочка Галина Іванівна. Буває, прохаємо її: «Мамо, посидьте, відпочиньте, ми самі зробимо». Вже ж напрацювалась за життя, бо пережити довелося чимало. А де там. Постійно у русі, постійно в роботі.
На її долю і справді випало немало випробувань, але жінка завжди намагалась їх долати з вірою в серці та добром до людей. Напевно, за щирість та доброту до ближнього і дарував Бог довгого віку нашій іменинниці.
З 12 літ дівчинка змушена була йти працювати, допомагати матусі, бо батько в 1932 році був репресований на Соловки, звідки додому вже не повернувся.
Коли Любові Василівні заледве виповнилося 16, була вивезена до Німеччини. Поралася по господарству в різних ґаздів, працювала на найрізноманітніших роботах. Повернулась додому, в рідну Лозуватку, в 1945 році. Працювала спочатку на свинарнику, потім на ділянках в радгоспі. А вдома все життя тримала господарство, обробляла великі городи. Було нелегко, та не звикла скаржитися. Доля подарувала трійко діток.
Секретом свого довголіття ювілярка та її родина вважає життєвий оптимізм та працьовитість.
Вона ще й досі залюбки порається по господарству, енергійна й товариська. Ювілярка розповіла, що секрет її довголіття – у спілкуванні з людьми, щирості, доброті й роботі.
Тож, вітаючи ювілярок з днем народження, гості зичили їм міцного здоров’я, щастя і добра.
Наш кор.
Версія для друку
Написати листа
|